Тури вихідного дня

Як розповісти про місто якому більше 1300 років у короткому пості?
Спробую ось так….Чернігів – місто найстаріших церков, найдавніших намолених іконостасів, а ще унікальних мережевих будинків (ні якого відношення до інтернет мереж).
Перша згадка у 907р.,в найбільш відомому документі
«Повести временных лет», Нестором літописцем, в якому йдеться, що Віщий Олег з Візантією договір мав, про податі з Чернигова (місто в списку після Києва наступним було).
Згадка на початку Х ст. в торгівельних договорах з той же Візантією.
В тому ж Х ст. син Володимира Хрестителя та брат Ярослава Мудрого, князь Мстислав Володимирович – яскрава особистість, мудрий, неординарний господаар, піднімає славу міста на вищий щабель.
Була у братів проблема, не могли землі після смерті батька поділити. Зійшлися в битві, виграв Мстислав, бо привів з собою в бій ординців та тмутараканців. Відступив Ярослав у Новгород.
Брат йому письмо відправив з текстом: «Сідай в своєму Київі: ти старший брат, а мене нехай буде ця сторона Дніпра».
Не поспішав Ярослав повертатися, та тільки через 3 роки підписав мирний договір у1026р: « Та поділили по Дніпру Руську землю: Ярослав взяв цю сторону, а Мстислав ту».
Протистояння Володимировичей перейшло в мирну фазу, почали будівництвом мірятися.
Що впершу чергу будувати – звісно храми.
Мстислав Мудрий – Черниговский Спас, Спасо-Преображенський собор.
Ярослав Мудрий – Софию Київську.
( Ще й досі науковці вирішують, який давніше).
Багато соборів, монастирів в Чернігові набудували, навіть печери зі святим старцем Антоніем викопали, до монгольського лиха.
А в 1239 році налітіла орда татаро-монгольська, місто захопили, храми пограбували, мешканців знищили.
В 1240 Київ було знищено.
Стіни ж давніх храмів вціліли, збереглися всупереч всім нашестям,
Доторкніться до історії, подивіться на чудове місто – Чернігів.

Що маємо не бережемо, втративши плачемо – народна мудрість.
Будинок Вімута. Соборна, 3… єдина триповерхова будівля в стилі неоренессанс, яка зберіглася до нашого часу.
Ну, як сказати “збереглася” – знаходиться в аварійному стані.Цей будинок належав провизору, лікарю, купцю, етнічному поляку за національністю Броніславу Людвиговичу Вімуту.
Будинок має дуже багато прикрас, це особливість неоренесансу: фризи, незвичної форми балкони, аттики, карнізи, медальйони, незвичні вікна, балюстради, вензелі, статуєтки, грифони, сирени.
Але сьогодні зверну вашу увагу на дві композиції, які прикрашають будівлю, які вже майже втрачені.
“Собаки Вімута”, дозвольте мені так їх називати.
Дуже красиві, мускулясті та горделиві собаки в ошійниках тримають на своїх спинах медальйон з лавровим вінком на якому зображено латинську літеру W, а по центру медальону, піднімаються два ангельські крильця.
Чим не герб? Мені ніде не пощастило знайти герб роду Вімутів, але якщо в будинку були використані ці алегоричні фігури, це мало щось значити.
Думаю, що якось так.
Хотів господар підкресли свою відданість справі та країні у який жив.
Звідки взялися собаки та хто їх автор не відомо, але ми можемо знати, що вони символізували.
Лицарі з давніх часів воліли прикрашати свої щити левами, орлами, оленями, вепрами, ведмедями та вовками. А коли дійшла черга до собак, то це були собаки насамперед мисливських порід, зрозуміло чому – полювання було однією з улюблених забав аристократів.
Отже, на гербах собака найчастіше символізує вірність, пильність, дружбу та відданість.
Щоб підкреслити вірність, його часто зображують з нашийником та ланцюгом.
Собака може мати практично будь-який геральдичний колір; лежати, сидіти, бігти тощо (але тільки у профіль).
Розрізняють три основні варіанти геральдичного собаки:- хорт (худе, струнке тіло, видовжені вуха, завжди зображується з нашийником);- мастиф (обрубані вуха й хвіст);- лягавий (вислі вуха). “Собаки Вімута” більше схожі на мастифів, чи не так?Можете самі подивитися на цих вірних доглядачів дому, Вони й досі на своєму посту. Будинок Вімута

30 грудня 2020р в ЗМІ з’явилася новина: величезні хвилі, які були спричинені потужним штормом, наробили лиха в м. Будва, Чорногорія. Вода затопила вулиці міста та в буквальному розумінні, змила романтичний символ міста – “Бронзову танцівницю”. Вона стояла на одній з прибережних скель, в районі будванського пляжу Могрен, застигла в бронзі – граційна, струнка дівчина.
Екскурсоводи стверджують, що белградський скульптор Градимир Алексич вдохновився саме місцевою легендою.
Її полюбляли, як місцеві мешканці так і туристи.
Перші за те,що в місті з’явився, додатковий об’єкт для приваблювання туристів, другі від захопливого пейзажу, який відкривається на фото.
А ще історію чи легенду додавали, ось Вам і готовий туристичний продукт.
Містечко Будва маленьке, має поважний вік – дві с половиною тисячі років, тому й легенд тут ….
А ви полюбляєте легенди? А про любов? А перед сном?
У Вас на жаль немає вибору, Ви вже читаєте.
По легенді, місто был засноване Кадмусом Фінікійським, якого вигнали з Греції разом з жінкою Гармоонією (начудили).
В 15 ст., стала господарювати Венеція, місто стало фортецею, та майже до 20 ст. населення складало 1000 осіб.
Старе місто майже повністю було знищено потужним землетрусом 1979р., але було повністю відновлено за 9 років.
В містечку 4 храми( 2 католицьких, 2 православних) та стільки ж музеїв, а легенд набагато більше….
Легенда пов’язана з назвою міста та його символом – двома рибами.
«Нехай двоє стануть як один» (Ko jedno nek budu dva), так сказали ті хто бачив першу легенду на власні очі.
В далекі часи в Будві жили закохані: красуня- донька багатія Олена та каменотес Марко Митров.
Батько нізащо не віддав би доню за простолюдина.
Тоді закохані вдвох кинулися зі скал в бурхливе море( “…и сия пучина поглотила их обоих…”). В нашій легенді, як тільки вони дісталися води,то одразу перетворилися на двох яскравих риб і більше не розлучалися.
Ще одна легенда, стосується “Бронзової танцівниці”.
В давні часи в місті була молода, закохана пара: дівчина танцівниця та юнак -моряк. По своїй роботі йому часто приходилося виходити в море, а дівчині – чекати коханого.
Коли він повертався, вона завжди зустрічала його на березі моря, та напевно танцювала від щастя, яке її переповнювало.
Так було завжди…
Одного разу корабель пішов в далекі країни з важливим грузом, дівчина залишилася чекати. Дівчина чекала….
Вранці кожного наступного дня дівчина приходила та вдивлялася в далечинь: очікуючи появу корабля( чула розповідь про те, що вона там танцювала кожного дня, але на мою думку їй було не до танців).
Не знаю скільки часу, чекала дівчина свого коханого, але можу з впевненістю сказати, що такі історії можно почути в усіх портових містечках, на всіх материках світу.
Але такого чудового памятника не знайдешь в інших містах,а в Будві є,точніше була – тендітна та стрімка в своєму русі – символ вічного кохання, вірності та відданості.
От тепер і ви знаєте кілько легенд міста Будва.
PS. “Бронзову танцівницю” –  відновлять.
Ми приїдемо, та побачимо на власні очі!
Буде так! фото 01. 05.2019р

На экскурсии в Будапеште я узнала о том, что в этом городе находится самая крупная синагога в Европе, даже не сомневайтесь, мне туда стало очень нужно.
Вообщем, доехала на метро быстро,нашла легко, карта в руках с крестиком на улице Дохань.
На выходе увидела юношу в кипе, который это было видно, куда – то очень спешил.
Я подумала: – ” Наш человек, если пойду за ним избавлю жителей Будапешта от моего ломаного английского”.
Вообщем я за ним, а он шаг прибавляет….Добежала практически, а он нанервничался( я потом с ним столкнулась возле памятника и извинялась).
Юноша привел меня именно туда, куда я хотела попасть.
И то,что я увидела поразило меня.
Здание прямо как из сказки о “Тысячи и одной ночи”, в мавританском стиле. Она красивенная и огромная, очень!
Пришло время узнать больше, купив за 2 евро аудиогида, я прослушала потрясающую информацию.
Делюсь с Вами. Может вместить в себя 3000 молящихся, площадь её – 1200 квадратных метров, высота башен – 44 метра. Возвели её в рекордно короткий срок – менее чем за пять лет, с 1854-го по 1859-й – по проекту венского архитектора Людвига Фёрстера, построившего ранее Венскую хоральную синагогу, а внутреннее убранство спроектировал Фридеш Фесл. Торжественное открытие синагоги состоялось 6 сентября 1859 года.
Внутри синагога немного напоминает католический собор – в ней даже есть кафедра и орган, на котором играли Лист и Сен-Санс.
Тут же в синагоге находится Еврейский музей, построенный в 30-х годах на месте, где раньше стоял дом, где родился сам Теодор Герцль (создатель государства Израиль).
Синагога уцелела чудом. Когда фашисты заняли Будапешт, здание синагоги использовалось как штаб, здесь же была немецкая поликлиника, которой несколько месяцев руководил известный впоследствии изверг- доктор Йозеф Менгеле.
Когда было создано гетто, нацисты недолго терпели присутствие в центре Будапешта тысяч евреев.
Синагога была разграблена и разгромлена, а на ее территории начались массовые казни. Во дворе кладбище, где хоронили жертв массовых расстрелов. Тут похоронено более 7 тысяч человек.
По своим традициям религиозные иудеи не создают кладбищ возле синагог, но тут было сделано исключение, как память о масштабной трагедии.
Рядом с синогогой стоит памятник, невинным жителям Будапешта еврейского происхождения – плакучая ива, выполненная их металла, ее называют “Деревом жизни”, создан этот памятник известным скульптором Имре Варга.
На каждом из десятков тысяч ее листочков выгравировано имя еврея, уничтоженного нацистами жителя Будапешта в гетто.
Листочки тоненькие, позвякивают на ветру….напоминают ….предупреждают
А еще башмачки на набережной … как вечная память.
#клубКотигорошко

История уходит во времена первой волны активной эмиграции в США, из стран Европы, а именно…
В 1625 году эмигранты из Нидерландов основали в Америке, на острове Манхэттен город Новый Амстердам, построили церковь Святого Николая, на своем языке написали SINTER KLAAS.
В 1664 году англичане захватили город. Неправильно произнося звуки голландского языка, имя Святого Николая становится Santa Claus.
А на месте города Н.Амстердам появляется город Нью Йорк.
Санта с каждым годом все больше стареет и ему становится трудно разносить в мешке много подарков по всему свету.
В 1819 году писатель Ирвинг Вашингтон впервые описал полет Санта-Клауса.
Вот и появляются у Санта-Клауса помощники в XIX веке.
Впервые упоминание про оленя, только одного, появляется в Америке, в 1821 году, в стихотворении неизвестного поэта.
Эти строки были опубликованы в Нью Йорке, в книге «Новый год для самых маленьких с 5 часов до 12».
В декабре 1823 года, другой неизвестный автор напишет новую поэму « Святой Николай в гостях» или «Ночь перед Рождеством»(её приписывают Henri Levingston Junior).
Автор описывает старичка в санях, которые тянут 8 оленей.
Четыре самки и четыре самца – это самые выносливые северные олени( кстати в мире 51 вид оленей).
Дети всегда оставляли под елкой для оленей морковку, чтобы те моглм подкрепиться после долгой дороги.
В 1838 году Мoor описывает гномика в зеленом камзоле и такой же шапочке, в белых носочках с зелеными полосками, который залезает с мешком подарков в каминные трубы.
Со временем у оленей появляются имена
Ураган – самый быстрый;
Танцовщица – самая грациозная;
Ярость – самая сильная;
Бахрома – самая быстрая;
Комета – несёт счастье детям;
Купидон – несущая любовь;
Молния – несущая свет;
Гром – самый выносливый.
Но где же девятый? Самый извесный? по имени – Рудольф.
Он появляется в 1939 году, в истории Адман Роберт Мей и отличается от остальных красным носом
В 1949 года, появляется песенка в которой красный, светящийся нос Рудольфа спасает всех во время урагана и становится всеобщим любимцем и вожаком стаи.
А когда же костюм Санты стал красным?
Тут дело в рекламе.
А с чем у нас ассоциируется красный цвет в рекламе ?
Правильно, с Coca-Cola.
В1930 году художник Sundblom рисует плакат Санта- Клаус пьет Coca-Cola и одет он в красный сюртук.
Вот с тех самых пор и ходит Санта Клаус в красном.
С Сочельником Вас, друзья!
#клубКотигорошко

Асканія-Нова – один з найвідоміших національних заповідників в Європі.
Це єдине місце на європейській території, де типчако-ковиловий степ ніколи не відчував на собі вплив людини.
На території заповідника створено зоопарк, в якому зібрані тварини та птахи з усього світу.
В заповіднику можна побачити більш ніж 60 видів птахів, при цьому деякі з них вільно переміщаються територією та спілкуються з відвідувачами.
Зоопарк заповідника має унікальну колекцію копитних мешканців – сайгаки, американські бізони, індійські і африканські антилопи і зебри, південно – американські лами та ін.
Тому рекомендуємо це місце для відвідування в Україні.

У цьому місті люблять кішок не менше ніж в Стамбулі.
Є Одеса – є коти, і ніяк інакше.
Напевно тому, Одеські коти вгодовані, рибкою вигодувані.
Ці пухнасті мешканці міста, додають йому колориту.
Як і мешканці міста, вони приїхали до Одеси з різних країн, та створили велику ,мультинаціональну котячу спільноту.
Зберігати зерно, супроводжувати кораблі з вантажем, знищувати небезпечних гризунів – всім цим займалися маленькі одомашнені хижаки.
Тому господарі хлібних складів і звичайні одесити почали спеціально підгодовувати і розводити кішок.
Так, вони перетворилися в обов’язковий атрибут кожного одеського двору.
Одеські двори без кішок – це не одеські двори.
А ще … в Одесі 25 пам’ятників кішкам.